Ти — не просто м’яз.
Не просто насос.
Не просто тік-так.
Ти — перше, що починає звучати.
Ще до думки.
Ще до слів.
Ще до всього.
Ти — як годинник,
що налаштований на справжнє.
Завжди на часі.
Завжди трохи глибше за шум.
Тебе чують стетоскопом —
але слухати треба інакше.
Через тишу.
Через прислухання.
У тебе немає логіки.
Але є ритм.
І ритм завжди чесніший за аргументи.
Серце б’ється не тільки від любові.
І не тільки від страху.
І не лише від навантаження.
Серце — це той,
хто перший дізнається,
коли щось не так.
І той, хто мовчки витримує,
коли всі інші вже втомились.
Практика прислухання до серця
Сідай.
Поклади руку на груди.
Туди, де б’ється тихо.
Туди, де тепло.
Туди, де живе ритм,
що не бреше.
Запитай себе:
— Чи мені спокійно зараз?
— А що моє серце хоче сказати,
якщо я перестану його перекрикувати?
Іноді —
просто мовчати в ритмі серця
уже означає повернутись до себе.
Серце пам’ятає те,
що ти не готовий згадати.
Але воно не тисне.
Воно просто б’ється.
Своїм.
Ритмом.
Тобою.