Корпорації не зупинялися. Вони випустили на вулиці нові біомашини — напіворганічні винищувачі, оснащені реактивними крилами і плазмовими гарматами. Ці створіння могли з легкістю знищити цілий квартал, але їхній розум залишався обмеженим жорсткими алгоритмами — без людської інтуїції та хитрості.
На фоні цього виник новий клас «біо-хакерів» — людей, які зламували біологічні системи прямо у тілі, впроваджуючи в себе чужі гени, змінюючи власний організм у реальному часі. Вони могли відновлювати пошкоджені клітини, адаптуватися до токсичного середовища і навіть створювати тимчасові додаткові кінцівки.
Ліна навчилася керувати цими змінами, ставши живою зброєю, але не заради знищення, а заради свободи. Вона увійшла в контакт із підпільними спільнотами — «Синтетичними Друзями», які колись були звичайними людьми, але тепер їхні тіла стали плацдармом для найсміливіших експериментів.
У цей час по місту прокотилася хвиля вбивств — з’явилися нові мутанти, що поєднували в собі властивості комарів і людей, але зі свідомістю, зламаною під тиском нанороботів. Вони діяли як живі біо-комп’ютери, заражаючи інших, поширюючи біовірус.
Ліна зрозуміла: боротьба з монстрами — це лише верхівка айсберга. Потрібно знайти джерело нового вірусу і зупинити корпорації, що його розробляють.
Її чекала подорож у самі надра мегаполісу — в зону, де панувала темрява і де народжувалися найстрашніші кошмари нового світу.
