Світ більше не належить тим, хто народився.
Світ — за тими, хто себе зібрав.
Колись мене звали Тарас. Тепер я — NullSkin.
У моїй крові немає крові. Там — мікрофлора, яка виділяє електроліти і зашиває рани швидше, ніж я встигаю зрозуміти, що поранений. Очі — не мої. Вони зібрані з тканин восьминога та оптичного полімеру. Я бачу спектри, які більшість навіть не уявляє.
І все це — не завдяки корпораціям. Завдяки нам.
Біохакерам.
Нас називають терористами, відступниками, мутантами. А ми просто не хотіли чекати. Не хотіли дозволу на власну еволюцію.
У підвалі під каналізаційним сектором 5 ми зібрали “Лабу-1”.
Біодрукарка, контейнер з хімреактивами, резервуар з живим кремнієм. Все — крадене або вирощене. Ми переробляли ДНК, налаштовували тіло під міські токсини, під 5G-смог, під шум мегаполісу.
Ми не виживали — ми ставали кращими.
Коли “ФармаДайн” дізналась про нас, на нас спустили мисливців. Не поліцію — біочистильників. Їхні тіла — повністю синтетичні. Їх програмували вбивати будь-кого з нелегальною мутацією.
Ми не билися. Ми злилися з середовищем. Дівчина на ім’я Ліка перезапустила собі кістковий мозок — тепер її імунітет заражав нападників. Я вивів модифікацію мікрофлори, яка атакувала їхні штучні печінки.
Через дві години сектор 5 став мертвою зоною для всіх, хто купував апгрейди за кредити.
Ми — не анархісти. Ми — початок.
Ми не проти системи. Ми — заміна системі.
Наступного ранку я подивився в дзеркало.
Моє обличчя змінюється щодня. Але в очах залишилося одне:
Свобода — це коли твоє тіло не потребує дозволу, щоби стати чимось більшим.
Кінець.
