Паспорт сказав, що мені 27.
Медсканер — що я створений п’ять років тому.
А генетичний аналіз показав 53 різних джерела походження — від новонародженого в Джакарті до донора з закритої військової бази у Штутгарті.
Я — не людина. Я — збірка.
І це нормально. У 2099 році інакше не виживеш.
Я належу до “NullPoint” — групи біохакерів, які не вірять у стабільну версію себе. Ми не оновлюємося. Ми перезаписуємось. Щодня. Кожен з нас — це система, яка не має останньої збірки. Ми беремо гени, мікроорганізми, шматки пам’яті, старі м’язи, нові нерви — і модулюємо себе наново.
Моє серце — зі спіралеподібного хітину, воно стискається без електрики. Мої легені — адаптовані до кисню з мікроспорами. Очі? Неонові, з кристалізованим білком, що зчитує сигнали нервової системи напряму з хребта.
Світ належить корпораціям. Їхнє правило просте: “Ти — той, за кого тебе купили.”
Їхнє тіло — з підпискою. Їхнє серце — на гарантії. Відмовить — пришлють апдейт. Або рахунок.
Ми ж — анархія плоті. Ми не приймаємо апгрейди — ми їх ламаємо й переінакшуємо. Те, що було протезом, стає органом. Те, що було хворобою, стає еволюцією.
Учора я вирізав зі спини контролер. Старий біочіп, який ще з дитинства збирав мої емоційні патерни й передавав їх у хмару. Тепер у мене там — клітинна ферма. Вирощую бактерії, що продукують ендорфіни. Справжнє щастя — в автономії.
“NullPoint” передає сигнал далі.
Через спори, кров, дотик, мутацію.
Через живі міста, які нас годують, і живі органи, які пам’ятають.
Мене не знайде жодна база даних.
Бо я — людина без версії.
Кінець.
