Історія-звертання — ритмічна, заземлена, тиха, як шепіт коріння.
Стопи, ви знаєте те, чого не знає ніхто.
Що день сьогодні важкий — ще до того,
як тіло прокинулось.
Що ґрунт утомлений.
Що асфальт холодний не від погоди — а від самотності.
Ви відчуваєте настрій землі,
коли вона мовчить.
Коли вона тужить.
Коли вона росте.
Стопи, ви — першими вступаєте в світ.
Без вас не починається жоден ранок.
Ви торкаєтесь підлоги,
і через вас я розумію,
що я вже тут.
Коли все здається хитким —
ви все одно тримаєте.
Коли втрачаю баланс —
ви згадуєте:
«Ось центр. Ось ти. Ось тепер.»
Ви знаєте — де м’яко.
Де порожньо.
Де небезпечно.
Де — справжнє.
Практика стояння в собі
Стань.
Просто стань.
Не на кістках — на відчуттях.
Відчуй п’яти.
Пальці.
Центр ваги.
Під тобою — земля.
І вона щось каже.
Не слухай думками.
Слухай стопами.
Земля не завжди говорить словами.
І не завжди мовчить.
Іноді вона просто є —
і чекає, щоб ти стояв поруч.
Стопи, ви не шукаєте дороги —
ви шукаєте зв’язок.
Не з картою, а з реальністю.
З ритмом, що під ногами.
Дякую вам.
За кожен мікродотик.
За кожну рівновагу.
За те, що тримаєте,
навіть коли здається — все втрачене.