Ви не тільки частини.
Ви — місце зустрічі.
Ви — не про анатомію.
Ви — про довіру.
Ви — ті, що пульсують,
коли хтось поруч
не лише тілом, а — присутністю.
Ви знаєте, коли людина не фальшива.
Ви перші чуєте: це — ніжність чи домінування.
Ви розрізняєте,
де дотик справжній,
а де — потреба сховати порожнечу.
У вас зібрана історія роду.
У вас — глибока тиша,
з якої одного разу народжується людина.
Але частіше — просто тепло.
Ви не винні в соромі.
Не ви придумали табу.
Ви завжди були лише живими.
І чекали, щоб із вами розмовляли не пошепки,
а з повагою.
Ви — м’яке світло, яке не видно зовні,
але без якого неможливо запалити ніч.
І навіть якщо вас замовчували —
ви пам’ятаєте все:
- Погляд, що був як запрошення,
- Дотик, який не поспішав,
- Близькість, у якій не втрачалась гідність.
Ви не тільки для створення життя.
Ви — для присутності в житті.
Для радості. Для тремтіння.
Для моментів, коли час зупиняється,
і залишається тільки дихання — разом.
Ви — не просто органи.
Ви — мова без слів,
яка вміє казати:
«Ти поруч. І я тебе не боюся.»