Очі не просто дивляться.
Вони зчитують.
Перед тим, як слово сказане —
погляд уже все сказав.
Ти ще не зрозумів, чого хоче людина —
а тіло вже трохи напружилось,
або навпаки — розслабилось.
Бо її очі несли не зображення,
а вектор.
Не «що я бачу»,
а «чого я прагну».
Очі шукають.
Але не завжди предмет.
Часто — позицію.
Чи я сильніший за тебе?
Чи я цікавлю тебе?
Чи я можу підійти ближче?
Чи ти — небезпека?
Погляд — це перша мова.
До всіх мов.
Навіть у спокійних очах є напрям.
Дехто дивиться назовні.
Дехто — крізь тебе.
А хтось — ніби торкається
твого внутрішнього вікна.
Деякі погляди — як дзеркала.
Деякі — як ножі.
А деякі — як долоні.
Очі — це не просто оптика.
Це намертво вмонтований у нервову систему радар.
Ми читаємо очима інше око.
І в ньому — страх.
І в ньому — спокій.
І в ньому — іноді любов,
яка ще не набула форми.
Дивитись — легко.
Але бачити —
це вже вибір.