Ти входиш до кімнати.
Тобі нічого не кажуть.
Але шкіра вже знає,
чи тут тепло — не в градусах,
а в намірах.
Повітря — як текст.
Температура — лише частина.
Решта — напрям поглядів, ритм голосів,
і навіть те, що не сказане.
І шкіра читає це як шрифт Брайля.
- У гострій напрузі — вона стягується.
- У прийнятті — розслаблюється.
- У фальші — починає свербіти.
- У справжності — дихає.
Шкіра пам’ятає:
- обійми, які нічого не приховують,
- дотики, за якими стоїть страх,
- відстань, яка ближча за близькість,
- погоду, яка змінюється в людях, а не в хмарах.
Вона першою реагує на фальш.
І першою — впускає любов.
Шкіра не має очей.
Але вона бачить — атмосферу.
І якщо ти навчишся її слухати —
ніколи не заблукаєш у просторах,
що дихають правдою.