Притча про Дерево і Гриб
У старому лісі росло дерево, що пам’ятало.
Але не в листі чи корі була його пам’ять —
а в тонких нитках, що сплітали його коріння з грибницею.
Одного року був голод: не було дощів, не було світла.
Дерево мало вмерти. Але гриб передав йому краплі води,
витягнуті з глибоких пластів землі.
Дерево вижило.
Минуло сто сезонів.
Тепер, коли гриб виснажувався, дерево віддає йому цукри,
що виробляє зі світла.
Жодне з них не “знає”, чому воно це робить.
Але робить точно.
Це — їхня спільна пам’ять, що живе між ними,
у тому, що ніхто з них не сказав і не запам’ятав окремо.