Притча про Того, Хто Слухав Море
Він знайшов стару раковину.
Приклав її до вуха —
і почув шум океану.
Але моря поруч не було.
Були лише гори, каміння і тиша.
Тоді він подумав:
— Це, мабуть, пам’ять води.
Або пам’ять звуку.
Або моє бажання почути далеке.
А раковина мовчала.
Бо її суть — не в шумі.
А в тому, що вона зберігає форму для чужого голосу.
І кожен, хто слухає —
чує щось інше.
