Притча про Мову, Яка Старша за Мову
Одного разу глибоко під землею,
в темряві, де ще не народилися імена,
відчуло себе тіло.
Воно не мало очей, але бачило.
Не мало вух, але чуло, як пульсує світ.
Не знало слів —
але кожен імпульс був значенням.
Коли блискавка пробігла крізь його нерви —
воно дізналося про страх.
Коли м’яка волога торкнулась шкіри —
воно вперше відчуло спокій.
Коли щось інше, тепле, притулилося —
воно пізнало зв’язок.
І ці стани стали йому відповідями.
Бо тіло не питає словами.
Воно питає ритмом серця,
і відповідає тремтінням м’язів.
Пізніше з’явилися мови.
Письмо. Філософія.
Але навіть тепер,
якщо ти затихнеш і покладеш долоню собі на груди —
почуєш, як у темряві глибоко всередині
тіло продовжує думати.
Без жодного слова.