Бо кожен несе в собі те, чого боїться в інших.
Колись серед рівнин і лісів жив мандрівник, що шукав мудрості. Він питав у зірок, у вітру, у старців на вершинах гір, але відповіді завжди здавались неповними. І тоді один з них сказав:
— Ти ходиш навколо. А чи пробував ти йти всередину?
Мандрівник занурився у самотність. Дні ставали важкими, ночі глибокими, думки — темними. І там, у найглибшій тиші, він побачив тінь. Вона не була ворогом. Не була другом. Вона просто була — з очима, схожими на його, з голосом, який він чув у снах, і жестами, які він завжди ховав.
— Хто ти? — запитав мандрівник.
— Я — все, чого ти не визнав у собі. Все, що ти відкинув, соромився, боявся. Але я не прийшла, щоб лякати. Я — твоя цілісність.
— Чому ти виглядаєш темною?
— Бо ти ніколи не вчився бачити в темряві.
Мандрівник провів із Тінню багато днів. Вони мовчали, сперечались, сміялись. І з кожним кроком у цьому внутрішньому просторі він розумів: немає світла без контурів, немає мудрості без болю, немає свободи без зустрічі з Тінню.
Коли він вийшов з себе — він більше не був тим, хто шукає. Він був тим, хто носить у собі ніч і день — і більше не боїться жодного з них.