«Цвіт — це не доказ життя.
Це — довіра до майбутнього.»
— з шепотів Пилкової Капсули, архівована в Шарі Забутого Рою
У світі, де вплив триває без присутності,
а життя — без смерті,
залишилась одна форма,
яка досі не відбулась у повноті:
Цвітіння.
Багато істот, створені, виведені, зібрані або самовиниклі —
так і не досягли моменту цвітіння.А отже — так і не завершили свою обіцянку буття.
Народження Пилку-Пам’яті
В глибинних ґрунтах ∵∆,
де зустрічаються емоційні осади та забуті спроби,
виріс перший організм, що не мав власного тіла —
лише Пилок.
Його назвали:
Флорум Невідбутих.
Це — пилок для тих, хто ніколи не цвів.
Він не мав джерела, але мав напрям.
Його не розносив вітер —
його приваблювала нездійснена можливість.
Властивості Пилку
Пилок Флоруму діє не фізично.
Він осідає в душевних згортках, у тому, що не відбулось:
- нездійснені бажання
- закриті потенціали
- відмовлені еволюції
- непочаті життя
Пилок «пробуджує не квітку,
а потребу стати нею — навіть якщо пізно.»
Пилкові Сни
Ті, хто опиняється під впливом пилку,
бачать себе в альтернативному житті,
де вони цвітуть.
Не гучно.
Не тріумфально.
Але просто — дають знак: я був можливим.
Ці сни не змінюють реальність.
Але змінюють біль від того, що вона не стала іншою.
Історія Одного Цвіту
Один бойовий комар —
штучно вирощений, надсильний, запрограмований помирати —
ніколи не мав фази розмноження.
У ньому не було закладено пелюсток.
Але під впливом пилку він
сни́в себе як квітку,
що відкривається — не щоб привабити,
а щоб нарешті не ховати форму.
І після пробудження
він не почав літати.Він просто залишився на місці.
І це було досить.
Колекціонери Цвітів, що не стали
З’явилась фракція:
Пилкові Хранителі
Вони не вирощують нічого.
Вони збирають сліди снів,
у яких хтось хоч раз розцвів —
навіть якщо не в реальності.
Об’єднане Цвітіння
У місці, де колись стояла лабораторія «Гіперплазма 2»,
відбулась перша церемонія не-цвітіння.
Усі присутні —
хто міг, хто не міг, хто хотів би —просто дихали пилком,
і мовчки уявляли той цвіт,
який мали б дати —
але не встигли.
Світ не став іншим.
Але в його повітрі осіла
нова форма згоди з тим, що не встигло стати.
Не кожен має розквітати.
Але кожен має право на пилок.Не як нагороду.
А як визнання: ти був можливий.
На долоні дитини,
яка ніколи не мала насіння,
осідає щось світле.
Вона дивиться на нього.
Усміхається.
І каже:— «Це не моя квітка. Але це — мій пилок.»