Ти приходиш не тоді, коли нема що сказати,
а коли вже сказано все —
без слів.
Ти не порожнеча.
Ти — повнота, що не потребує прикрас.
Ти живеш у погляді,
що не шукає відповіді,
бо вже знайшов присутність.
У вдиху, зробленому одночасно.
У руках, що не рухаються,
бо вже торкнулись більше, ніж могли б.
Ти — не пауза.
Ти — глибина.
Не розрив, а міст.
Між «я» і «ти» —
ти стаєш простором для «ми».
Коли ти з’являєшся,
світ не стає гучнішим,
він стає яснішим.
У тобі — правда.
Та, яку не можна вимовити,
тільки розділити.
Ти з’являєшся,
коли довіра вже не потребує доказів.
Коли поряд бути —
це більше, ніж будь-яке пояснення.
І тоді навіть подих
лунко звучить,
як зізнання.
Ти — тиша,
яка не розділяє,
а об’єднує.
І в цій тиші
люди вперше чують одне одного.