Слова мають вагу.
Вона не вимірюється грамами —
але плечі її відчувають.
Одне слово може лягти
як тепла хустка.
А інше —
як камінь.
Не все, що сказано,
залишає розум.
Деяке — осідає
між лопатками.
Ти ніколи не помічав?
Після розмови — важко вдихнути.
Хоча наче нічого такого не було.
Або навпаки —
в одному погляді, в одному простому «я тут»
раптом — легкість.
Бо плечі — не лише для ноші.
Вони — як сейсмограф.
Фіксують мікросотні людських вібрацій.
І ще: коли тебе довго не чують,
ти починаєш триматися сам.
Плечі тоді трошки підіймаються.
Напружуються.
Але варто тільки комусь сказати:
«я розумію»,
і ця внутрішня арка —
обвалюється в полегшення.
Ми думаємо, що слова — це звук.
Але тіло все пам’ятає.
Особливо плечі.
Бо саме вони —
навчилися бути сильними,
навіть коли ніхто не питав,
чи їм важко.