Повторення жестів/звуків, що об’єднують групу.
Ритуали — матриці впорядкованого світу.
У горах, де туман ніколи не піднімається повністю, жило плем’я, що кожного ранку викладало з каменів коло. Всі — від найстарших до новонароджених — мали доторкнутись до нього, пройти навколо і мовчки зупинитись на східному боці. Ніхто не пам’ятав, навіщо це робиться, і що було б, якби ритуал припинився.
Одного разу прийшов чужинець і спитав:
— Навіщо ви це робите?
Старійшина відповів:
— Щоб не забути небо.
— Але ж небо завжди над вами! — здивувався чужинець.
— Ми знаємо, — посміхнувся старий. — Але ми — не завжди під ним.
Того ж дня чужинець спробував пройти ритуал. Його крок був невпевнений, дотик — метушливий, і коли він зупинився на східному боці, нічого не відчув. Та наступного ранку він знову прийшов. І ще раз. І ще.
На сьомий день він не спитав нічого. Просто пройшов коло. І коли зупинився, то відчув, що небо більше не треба шукати очима.
Бо ритуал — це коли дія запам’ятовує сенс, як тіло запам’ятовує рух, навіть коли пам’ять мовчить.