ДНК-полімераза α (DNA polymerase α) — це один з основних ферментів, які відповідають за реплікацію ДНК в еукаріотичних клітинах. Вона є важливою частиною комплексу реплікації, зокрема у ініціації реплікації, оскільки вона бере участь у формуванні РНК-праймерів, необхідних для початку синтезу нових ланцюгів ДНК.

ДНК-полімераза II (DNA polymerase II) — це фермент, який бере участь у процесах репарації ДНК та забезпечує підтримку цілісності геному в клітинах. Вона є однією з полімераз, що діють у прокаріотичних організмах (наприклад, у бактерій Escherichia coli), але її роль не є такою критичною для основного синтезу ДНК під час реплікації, як, наприклад, у ДНК-полімерази III.

ДНК-полімераза III (DNA polymerase III) — це основний фермент, який відповідає за реплікацію ДНК у прокаріотичних організмів, зокрема в бактерій, таких як Escherichia coli. Вона є однією з найбільш важливих молекул для синтезу нових ланцюгів ДНК, зокрема для лідируючого ланцюга в процесі реплікації ДНК.

ДНК-полімераза I (DNA polymerase I) — це фермент, який відіграє важливу роль у процесах реплікації ДНК та репарації в клітинах. Ця полімераза була першою, виявленою в 1950-х роках, і дослідження її властивостей допомогли встановити основні принципи функціонування ДНК-полімераз у загальному.

Тимідинова ДНК-полімераза (або Taq-полімераза) — це тип ДНК-полімерази, яка отримала свою назву від походження з бактерії Thermus aquaticus, що мешкає в гарячих джерелах. Цей фермент має важливе застосування у молекулярно-біологічних методах, таких як ПЦР (полімеразна ланцюгова реакція), завдяки своїй термостабільності — здатності працювати при високих температурах, які необхідні для денатурації подвійної спіралі ДНК.

ДНК-полімераза — це фермент, який відповідає за синтез нових ланцюгів ДНК шляхом додавання нуклеотидів до 3′ кінця вже існуючого ланцюга ДНК (матриці) під час процесу реплікації, транскрипції або молекулярно-біологічних методів, таких як ПЦР (полімеразна ланцюгова реакція).

Цільова ДНК — це конкретний фрагмент або послідовність ДНК, яку ми хочемо досліджувати, ампліфікувати або вивчати за допомогою молекулярно-біологічних методів, таких як ПЦР (полімеразна ланцюгова реакція) або секвенування. В залежності від мети дослідження, цільовою ДНК може бути конкретний ген, регіон геному або певна ділянка, яка містить специфічні послідовності нуклеотидів.

Метилювання ДНК — це епігенетична зміна, яка включає додавання метильної групи (-CH₃) до молекули ДНК, зокрема до атома вуглецю в положенні 5 на залишку цитозину (одного з чотирьох основних азотистих основ ДНК). Це відбувається переважно в контексті діназу цитозин-гуанін (CpG), де метильна група додається до цитозину, але метилювання може відбуватися і в інших контекстах.

Модифікації ДНК та гістонів є важливими механізмами епігенетичної регуляції генетичної активності. Вони змінюють структуру хроматину, а отже, впливають на доступність ДНК для транскрипції та інших клітинних процесів, не змінюючи послідовність самої ДНК. Ці модифікації дозволяють клітині реагувати на зовнішні і внутрішні сигнали, а також зберігати клітинну пам’ять у вигляді довгострокових змін.