Линька, метаморфоза, відпадання частин себе.
Рух від тіла-минулого до тіла-нового.
У глибинах великої ріки жила істота з прозорими крилами, яких ніхто ніколи не бачив. Вона народилася в мулі, повзала серед каміння, ховалася під водоростями — і вірила, що це її доля.
Щодня вона дивилась угору, крізь товщу води, де світло ламалося у хвилях, мов чужі сни. Щось у ній завжди тягнуло туди, куди вона не могла дістатися. Але ж плавати — це й є життя? Мул, коріння, тіні…
Одного разу все в її тілі змінилося. Її шкіра тріснула, ноги затремтіли, а дихання стало важким. Вона подумала, що помирає. Виповзла з води на камінь, готуючись до кінця.
Але замість смерті — розгорнулись крила. Ті самі, про які вона нічого не знала, але які весь час були всередині неї. Світ навколо став іншим — не тому, що він змінився, а тому що вона більше не була тою, ким була.
Істота злетіла. Тепер вона не плавала в глибині — вона ширяла над рікою, бачачи все, що здавалося колись недосяжним. І раптом зрозуміла: ріка не закінчилась — вона просто почалась з іншого боку.
Перетворення — це не зрада собі.
Це зустріч із собою, до якої не існувало мови.