Безумовне вбудовування події, досвіду, болю — в себе.
Здатність не чинити спротиву, а прожити.

Одного разу до селища, схованого в горах, прийшов дивний мандрівник. Він був надто високий, щоб бути зручним, надто мовчазний, щоб бути зрозумілим, і надто інший, щоб бути сприйнятим.

Глибинна адаптація до середовища: сонце, ґрунт, вода, сила тяжіння.
Інформація, закодована в тканинах.

Одного разу дитина впала на землю — не боляче, просто зненацька. Вона торкнулась руками ґрунту і відчула, що той не просто твердий чи вологий. Він щось каже.

Інтелект, що проявляється в жестах, позі, диханні.
Рішення, які виникають з відчуття.

Десь у первісному світі, коли ще не було імен, не було мов і не було дзеркал, народилося Тіло. Воно не знало, що таке думка, і не мало нічого, що могло би назвати себе “Я”. Але воно відчувало.

Пульсація, тепло, коливання, рухи — як спосіб сказати.
Глибше за слова.

У далекому лісі, де тумани ходять, мов спогади, жила істота, яку ніхто не міг почути. Вона не знала слів, не вміла промовляти ані до птахів, ані до вовків, ані навіть до себе. Вона лише була — тиха, нерозгадана, як сам світанок.

Линька, метаморфоза, відпадання частин себе.
Рух від тіла-минулого до тіла-нового.

У глибинах великої ріки жила істота з прозорими крилами, яких ніхто ніколи не бачив. Вона народилася в мулі, повзала серед каміння, ховалася під водоростями — і вірила, що це її доля.