Я малюю тіні.
Щоранку.
На старій стіні біля ліжка — обводжу ті, що залишились від вечірнього світла.

Олівцем.
Ледь торкаючись.

Сплю під стіною. Як завжди.

На стелі — павутина. На стіні — тіні. Я знаю їх. Вони знають мене.

Коли моргаю — змінюється їх кількість. Колись було троє. Тепер двоє.

Зупинився на ніч поблизу гори Богит. Безлюдно. Восени тут порожньо.

Палатку поставив між двома валунами, схожими на обпливлі черепахи. Навігатор показував, що я майже на осі старого святилища. Там далі, в лісі, залишки валів, виритих, мабуть, ще до нашої ери. Але мені вистачило вигляду на гору. Камінь, мох, тиша.

Оповідання з циклу “Проєкт 20”

Марті було шістдесят два. Коли вона дивилася в дзеркало, то бачила не себе, а результат: зморшки, що несли на собі рік за роком; тьмяні очі; плечі, які ніби тримали вантаж усього її життя.

Оповідання з циклу “Проєкт 20”

1. Ранок міста

Вранці вулиці міста виглядали як завжди: сонце пестило фасади, люди поспішали на роботу.
Та вже з перших кроків було відчутно щось нове.

Оповідання з циклу “Проєкт 20”

1. Станція без назви

Він прийшов на вокзал без особливої мети.
Просто захотілося поїхати.
Електропотяг стояв тихо, мов чекав саме його.
Вікна — тьмяні. Люди — мовчазні.
Маршрут не світився.
На табло — лише м’яке світло:
“Туди, де треба”.

Оповідання з циклу “Проєкт 20”

1. Почалося з ранку

Одного дня в місті стало… інакше.
Ранок був такий, що люди зупинялися біля квітів.
Каву смакували повільніше.
Діти сміялися якось глибше.

Оповідання з циклу “Проєкт 20”

1. Початок

Щовечора перед сном Віктор дивився у стелю і думав:
“А що, як можна повернути час назад?”