Молекулярна біологія

ДНК-гелікази типу 1 — це ферменти, які належать до класу геліказ, що розплітають подвійні спіралі ДНК за допомогою енергії, що виділяється при гідролізі молекул АТФ. Вони мають специфічну структуру та механізм дії, що дозволяє їм відкривати дві нитки ДНК, розриваючи водневі зв’язки між комплементарними основами (аденін–тимін, гуанін–цитозин). Ці ферменти є важливими для процесів реплікації, транскрипції, а також для інших процесів, таких як ремонт ДНК.

Плуріпотентні стовбурові клітини (ПСК) — це клітини, які мають здатність до самовідтворення (розмноження) і диференціації в усі типи клітин організму, за винятком клітин, що утворюють плаценту (внутрішньої частини, яка підтримує розвиток ембріона). ПСК можуть ділитися і продукувати як самих себе (самовідновлення), так і клітини, які здатні до диференціації в різноманітні типи тканин і органів.

Ген CLOCK (англ. circadian locomotor output cycles kaput) — один із ключових компонентів молекулярного механізму циркадного (добового) ритму у тварин. Він кодує білок-транскрипційний фактор, який має домен basic helix‑loop‑helix–PAS і відіграє центральну роль у регуляції внутрішнього біологічного годинника та підтримці стабільності й тривалості циркадного циклу

Редагування геному , або інженерія геномів , або редагування генів – це тип генної інженерії, при якому ДНК вставляється, видаляється, змінюється або замінюється в геномі живого організму. 

ПЦР (Полімеразна ланцюгова реакція, англ. Polymerase Chain Reaction) — це потужний молекулярно-біологічний метод, який дозволяє амліфікувати (клонувати) конкретну ділянку ДНК за допомогою серії циклів термічного змішування та відділення ланцюга ДНК. Це дає можливість створити мільйони копій цієї ділянки, навіть якщо її первісна кількість дуже мала. ПЦР є однією з найбільш поширених і важливих технологій в молекулярній біології, генетиці, діагностиці та багатьох інших сферах науки та медицини.

CBP/p300 — це два структурно подібні коактиватори, які мають важливу роль у регуляції транскрипції, модифікації хроматину і клітинних сигнальних шляхах. Вони є членами великої родини коактиваторів і працюють шляхом взаємодії з транскрипційними факторами для активації транскрипції певних генів.

Фосфорилювання гістонів — це ще одна важлива посттранскрипційна модифікація, яка впливає на регуляцію генетичної експресії. Процес фосфорилювання полягає у додаванні фосфатної групи (PO₄²⁻) до певних амінокислотних залишків (зазвичай серину, треоніну або тирозину) на хвостах гістонів. Цей процес змінює заряд і структуру гістонів, що може призводити до зміни конформації хроматину і, відповідно, впливати на активність генів.

Взаємодія транскрипційних факторів з іншими білками є критично важливим етапом у регуляції транскрипції, оскільки самі транскрипційні фактори часто не здатні діяти в ізоляції. Вони взаємодіють з численними іншими молекулами, включаючи коактиватори, корепресори, молекули РНК-полімерази та інші компоненти транскрипційного апарату, щоб ініціювати або пригнічувати процес транскрипції.

Коли при пошкодженні ДНК була «зачеплена» лише один з двох ланцюжків, клітина може використовувати другий, інтактний ланцюжок, як матрицю, шаблону для відновлення пошкодженої ДНК. Існує ряд механізмів, що забезпечують цей процес, шляхом вирізання (ексцизії) пошкодженої ділянки, і заміни його новим, неушкодженою, яка була синтезована компліментарно інтактному ланцюжку ДНК.

Читати далі »Тривалість клітинного циклу для різних типів клітин

TFIID (Transcription Factor IID) — це один із основних транскрипційних факторів, який бере участь в ініціації транскрипції в еукаріотичних клітинах. Це багатокомпонентний комплекс, що складається з кількох білків, зокрема TATA-binding protein (TBP) і кількох TATA-binding protein-associated factors (TAFs). TFIID є важливою частиною преініціаційного комплексу (PIC), який формує основну платформу для ініціації транскрипції РНК-полімеразою II.

Контроль на рівні трансляції та посттрансляційна модифікація є важливими етапами регуляції експресії генів. Ці механізми допомагають клітині точно контролювати, які білки синтезуються, коли і в яких кількостях, що є критичним для нормального функціонування клітини.

Морула – стадія розвитку ембріона після повного розщеплення і до початку бластуляції. Це передує стадії бластули.

Інактивація Х-хромосоми — це епігенетичний процес, за допомогою якого одна з двох Х-хромосом у самок ссавців (включаючи людину) в клітинах ембріона випадковим чином інактивається, щоб забезпечити баланс між кількістю X-хромосом у самців і самок. У самців є одна Х-хромосома (XY), тоді як у самок дві Х-хромосоми (XX). Інактивація однієї з Х-хромосом в самок важлива для забезпечення рівного вираження генів на Х-хромосомах у обох статей.

Нуклеотиди (dNTPs) — це основні будівельні блоки для синтезу ДНК. Вони складаються з трьох основних компонентів:

ДНК-полімераза — це фермент, який відповідає за синтез нових ланцюгів ДНК шляхом додавання нуклеотидів до 3′ кінця вже існуючого ланцюга ДНК (матриці) під час процесу реплікації, транскрипції або молекулярно-біологічних методів, таких як ПЦР (полімеразна ланцюгова реакція).

Д-р Юрій Мончак — директор лабораторії молекулярної генетики та професор генетики медичного факультету Маꥳлського Університету (Канада).

NR2E3 (інша назва PNR — Photoreceptor cell‑specific nuclear receptor) — це ген, який кодує ядерний рецептор, що функціонує як фактор транскрипції, головним чином у клітинах фоторецепторів сітківки. Він відіграє ключову роль у розвитку і підтримці фоточутливих клітин зору, зокрема у балансі між різними типами фоторецепторів (палички та колбочки). Мутації в NR2E3 пов’язані з низкою спадкових захворювань сітківки, що призводять до порушень зору.

Ми розглядаємо Центральну догму молекулярної біології, від ДНК до РНК до білка, і її значення в біології, біохімії та генетиці. Ми розглядаємо ферментативні процеси, які включають експресію генів і синтез білка, включаючи реплікацію, транскрипцію та трансляцію ДНК.

ДНК являє собою молекулу, що складається з двох полінуклеотидних ланцюжків, які обертаються навколо одна одної, формуючи подвійну спіраль, яка несе на собі генетичну інформацію – інструкції, що описують розвиток, функціонування, зростання і розмноження всіх відомих живих організмів і багатьох вірусів.

У наших клітинах у нас є органели, які ви, мабуть, чули про мітохондрії. В першу чергу ці органели відповідають за генерацію АТФ. АТФ утворюється через генерацію протонної рушійної сили – по суті високої концентрації протонів – іонів водню – в просторі між мембранами цієї органели.

Чому ваша ДНК не є вашою долею. Молекулярний біолог Несса Кері представляє вступ до епігенетики та пояснює, як вона формує життя.

Доповнення до лекції про досягнення в молекулярній біотехнології для студентів ХНПУ ім. Г.С. Сковороди.

Ацетилтрансферази — це ферменти, які додають ацетильні групи (-COCH₃) до молекул, зокрема до аміногруп на лізинових залишках гістонових білків. Цей процес називається ацетиляцією і є важливою модифікацією хроматину, яка регулює доступність ДНК для транскрипційних факторів та інших молекул, що забезпечують транскрипцію.