Молекулярна біологія

Нестабільні зміни в хроматині — це зміни в структурі хроматину, які можуть відбуватися під впливом різних факторів, таких як механізми репарації ДНК, зміни в клітинному циклі, зовнішні стреси або патогенні впливи. Ці зміни можуть бути тимчасовими або мати довготривалі наслідки, залежно від того, як вони впливають на стабільність геному та функцію клітини.

Замінювання гістонів на інші варіанти — це важлива частина процесів, які регулюють доступність хроматину для транскрипції, реплікації, ремонту ДНК і інших клітинних процесів. Важливість заміни гістонів полягає в тому, що специфічні варіанти гістонів можуть змінювати фізичні властивості хроматину, впливаючи на його структуру і функцію.

Лекція про одномембранні та немембранні органели в протистів для студентів 4 та 6 курсів ХНПУ ім. Г.С. Сковороди.

Читати далі »Позначення поліморфних нуклеотидів

HDAC клас I — це один із класів гістондеацетилаз (HDACs), які беруть участь у модифікації хроматину, зокрема шляхом деацетиляції гістонів, що веде до ущільнення хроматину і репресії транскрипції генів. HDAC клас I здебільшого локалізуються в ядрі клітини і активно беруть участь у регуляції експресії генів, що важливо для процесів клітинного циклу, розвитку та репарації ДНК.

Цільова ДНК — це конкретний фрагмент або послідовність ДНК, яку ми хочемо досліджувати, ампліфікувати або вивчати за допомогою молекулярно-біологічних методів, таких як ПЦР (полімеразна ланцюгова реакція) або секвенування. В залежності від мети дослідження, цільовою ДНК може бути конкретний ген, регіон геному або певна ділянка, яка містить специфічні послідовності нуклеотидів.

Супернавивання ДНК — це явище, коли молекула ДНК стає надмірно закрученою або скрученою, що відбувається внаслідок фізичних процесів, пов’язаних з її розплітанням або скручуванням. Відбувається це, коли ДНК розплітається або закручується, що змінює її природну структуру. Це може бути як позитивне (надлишкове закручування), так і негативне (розкручування), і таке навивання може виникати під час різних клітинних процесів, зокрема реплікації, транскрипції та ремонту ДНК.

DnaB — це одна з основних ДНК-геліказ у бактеріях, зокрема в Escherichia coli. Вона відіграє критичну роль у процесі реплікації ДНК, допомагаючи розкручувати подвійно спіральну молекулу ДНК, що дозволяє створити дві окремі одиничні нитки ДНК, необхідні для реплікації.

Hox гени — це група специфічних генів, які кодують транскрипційні фактори, що регулюють розвиток та анатомічну організацію тіла багатоклітинних організмів. Вони визначають правильне розташування органів, тканин та інших структур у ембріональному розвитку, особливо в передньо-задньому напрямку (від голови до хвоста).

Поліклональні антитіла – це антитіла, синтезовані декількома різними лініями В-лімфоцитів, які специфічні до одного і того ж антигену.

Коактиватори — це білки, які взаємодіють з транскрипційними факторами і допомагають активувати транскрипцію певних генів. Вони не мають здатності зв’язуватися з ДНК безпосередньо, але стимулюють транскрипцію через зміни в структурі хроматину або через взаємодію з іншими компонентами транскрипційного комплексу. Коактиватори виконують важливу роль у регуляції генетичної експресії та дозволяють клітині точно реагувати на різноманітні сигнали з навколишнього середовища.

У цьому відео ми обговоримо епігенетику та чому це може бути те, що ви хочете націлити (наприклад, для лікування різних захворювань, таких як рак і старіння), а потім розглянемо, як цього можна досягти шляхом зміни епігенетичних ознак, таких як метилювання та ацетилювання.

Мітохондріальний тест для оцінки рівня енергії організму є важливим інструментом для вимірювання функціонування мітохондрій — енергетичних «станцій» клітин. Мітохондрії відповідальні за виробництво АТФ (аденозинтрифосфат), основного джерела енергії для клітин. Мітохондріальний тест може допомогти виявити порушення в енергетичних процесах, що можуть призвести до зниження енергії, хронічної втоми, погіршення загального стану здоров’я або захворювань.

Лекція проф. Дмитра Леонтьєва з дисципліни “Молекулярна філогенетика та біоінформатика” для студентів 6 курсу ХНПУ ім. Г.С. Сковороди

Лекція про основи біотехнології для студентів 4 курсу ХНПУ ім. Г.С. Сковороди.

Репозиція або формування транскрипційного комплексу — це критичний етап у процесі активації транскрипції, під час якого відбувається створення комплексу білків, що забезпечують ініціацію синтезу мРНК на основі ДНК-матриці. Це включає зміну локалізації певних компонентів хроматину та створення активного місця для взаємодії з РНК-полімеразою.

Лекція про транскрипцію та процесинг для студентів ХНПУ ім. Г.С. Сковороди.

Мультипотентність — це здатність клітини диференціюватися лише в обмежену кількість типів клітин, пов’язаних із певною тканиною або органом. Мультипотентні клітини можуть створювати кілька типів клітин, але не всі можливі типи в організмі. Це означає, що мультипотентні клітини мають менший потенціал до диференціації порівняно з плуріпотентними або тотипотентними клітинами.

ДНК-полімераза I (DNA polymerase I) — це фермент, який відіграє важливу роль у процесах реплікації ДНК та репарації в клітинах. Ця полімераза була першою, виявленою в 1950-х роках, і дослідження її властивостей допомогли встановити основні принципи функціонування ДНК-полімераз у загальному.

ДНК-лігаза — це фермент, який каталізує утворення фосфодіестерного зв’язку між двома сусідніми нуклеотидами, забезпечуючи зшивання розривів у молекулі ДНК. Вона відіграє критичну роль у процесах реплікації, ремонту та рекомбінації ДНК.

Некодуючі РНК (нкРНК) — це молекули РНК, які не кодують білки, але виконують важливі функції в клітині, зокрема в регуляції генетичних процесів. Вони мають важливу роль у контролі експресії генів, організації хроматину, а також у процесах транскрипції, реплікації та стабільності ДНК. Некодуючі РНК можуть діяти як регулятори на рівні транскрипції, стабільності мРНК або її трансляції, а також брати участь у структурних змінах у клітині.

Афінна хроматографія – це метод виділення біомолекул з суміші, з використанням високоспецифічних макромолекулярних взаємодій зв’язування між біомолекул і субстратом.

Топоізомераза I — це фермент, який зменшує надмірне скручування та напругу в молекулі ДНК, розрізаючи один ланцюг подвійної спіралі ДНК. Це дозволяє іншим частинам молекули пройти через утворену порожнину, знижуючи рівень напруги в ДНК, що виникає під час реплікації, транскрипції та інших процесів. Топоізомераза I є критичним ферментом для підтримання стабільності генетичної інформації та забезпечення нормальної функції клітини.

Клітини здатні виправляти три типи пошкоджень ДНК шляхом хімічного обернення реакції, що призвела до пошкодження. Ці механізми не потребують матриці відновлення, бо пошкодження, які вони виправляють, виникають тільки в одному з чотирьох типів азотистих основ ДНК.