Молекулярна біологія

Базові транскрипційні фактори — це молекули, які необхідні для ініціації транскрипції у всіх клітинах. Вони є частиною основного транскрипційного комплексу, що сприяє зв’язуванню РНК-полімерази II з промотором гену та ініціації синтезу мРНК. Базові транскрипційні фактори не специфічні для конкретних генів, а забезпечують загальні механізми активації транскрипції.

Епігенетична регуляція — це процеси, які змінюють активність генів без зміни послідовності ДНК. Вони включають в себе різноманітні молекулярні механізми, які змінюють структуру хроматину і таким чином контролюють доступність ДНК для транскрипції, реплікації та інших процесів. Ці зміни можуть бути стабільними, передаватися з покоління в покоління, але не змінюють основної генетичної інформації.

Антитіло (АТ), відоме також як імуноглобулін (ІГ), це великий білок у формі латинської букви Y, який синтезується клітинами плазми і використовується імунною системою для нейтралізації патогенів, таких як патогенні бактерії і віруси.

Система адаптивного імунітету – це підсистема імунної системи, що складається зі спеціалізованих клітин, яка елімінує патогени, попереджаючи їх зростання і розвиток. Це одна з двох найважливіших підсистем імунної системи, яка існує у хребетних (інша-система вродженого імунітету).

РНК (рибонуклеїнова кислота) — це біологічна макромолекула, яка виконує ключові функції у зчитуванні, передачі та реалізації генетичної інформації, а також бере участь у синтезі білків. РНК (рибонуклеїнова кислота) — це одноланцюгова нуклеїнова кислота, яка складається з рибонуклеотидів і є носієм або посередником генетичної інформації в клітині.

HDAC клас IV — це менш досліджена категорія гістондеацетилаз, що включає тільки один фермент: HDAC11.

dGTP (дезоксигуанозинтрифосфат) — це один з чотирьох основних дезоксирибонуклеозидтрифосфатів (dNTPs), який є важливим будівельним блоком для синтезу ДНК. Він містить гуанін (G) як азотисту основу, дезоксирибозу (цукор) та три фосфатні групи, які надають енергію для додавання нуклеотиду до молекули ДНК під час реплікації.

Новий метод, який може визначити вік РНК у клітині, використовуючи можливості редагування РНК ADAR. Ця нова техніка називається мітками часу РНК!

Елонгація — це етап процесу транскрипції, на якому РНК-полімераза продовжує синтезувати молекулу мРНК на основі ДНК-матриці після початкової ініціації. Під час елонгації РНК-полімераза додає нуклеотиди до зростаючої ланцюга мРНК, подовжуючи її на 3′ кінець. Цей етап є дуже важливим для створення повної мРНК, яка потім буде транспортуватися з ядра до цитоплазми для синтезу білка.

Програмована клітинна смерть (ПКС) – іноді звана так само «клітинним самогубством» – смерть клітини, викликана ланцюгом подій всередині клітини, таких як апоптоз або автофагія. ПКС зазвичай відбувається в ході біологічних процесів, спрямованих на благо організму вцілому.

Моноклональні антитіла – антитіла, синтезовані ідентичними імунними клітинами, які всі є клонами однієї материнської клітини.

Гуанін (G) — це одна з чотирьох основних азотистих основ, що входять до складу ДНК та РНК. Гуанін є пуриновою основою, яка має подвійну кільцеву структуру, включаючи атоми вуглецю, азоту та водню. В молекулі ДНК гуанін завжди утворює пару з цитозином (C), утворюючи три водневі зв’язки, що забезпечують стабільність подвійної спіралі ДНК.

Генетична модифікація рослин — це процес внесення змін у генетичний матеріал рослини з метою поліпшення її характеристик, підвищення врожайності, стійкості до хвороб, шкідників, стресових факторів навколишнього середовища або для отримання нових корисних властивостей, таких як поліпшення харчової цінності чи здатність до виробництва специфічних продуктів.

Генетична регуляція — це процес, за допомогою якого клітини контролюють активність своїх генів, визначаючи, які з них будуть активовані (експресовані), а які — пригнічені. Цей процес є основним механізмом для підтримки життєдіяльності клітини, її спеціалізації (диференціації) і реагування на зміни навколишнього середовища. Генетична регуляція забезпечує правильну діяльність клітин, розвиток організмів і підтримку гомеостазу.

Епігенетичний шум — це термін, який використовується для опису невипадкових, але неконтрольованих варіацій в епігенетичних модифікаціях (наприклад, у метилюванні ДНК, модифікаціях гістонів тощо), які виникають між клітинами одного організму або навіть між двома ідентичними клітинами.

Ендоплазматична сітка (ЕПС) — це одна з основних органел клітини, яка складається з мережі мембран, що пронизують цитоплазму. Вона виконує кілька важливих функцій, зокрема:

Дистанційне заняття у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, викладач — проф. Д.В. Леонтьєв.

Ацетиляція гістонів — це процес, за допомогою якого ацетильні групи (COCH₃) додаються до аміногруп на лізинових залишках гістонових білків. Цей процес є важливою посттранскрипційною модифікацією гістонів, яка регулює структуру хроматину та експресію генів.

HVG-синдром – відторгнення тканин, так само відоме як Host versus Graft Disease (HvGD) – гострий запальний процес, при якому імунна система реципієнта (хост) активно атакує і руйнує пересаджену тканину (графт).

lacY — це один з трьох основних генів операнту lac у бактерії Escherichia coli (E. coli), який кодує білок лакто-пермеазу. Лакто-пермеаза є транспортером, що відповідає за перенесення молекул лактози через клітинну мембрану бактеріальної клітини.

Тимідинова ДНК-полімераза (або Taq-полімераза) — це тип ДНК-полімерази, яка отримала свою назву від походження з бактерії Thermus aquaticus, що мешкає в гарячих джерелах. Цей фермент має важливе застосування у молекулярно-біологічних методах, таких як ПЦР (полімеразна ланцюгова реакція), завдяки своїй термостабільності — здатності працювати при високих температурах, які необхідні для денатурації подвійної спіралі ДНК.

Можливо, для рослин у часи великого стресу та екологічних потрясінь чим більше ДНК, тим краще.

У методу ELISА існує кілька варіацій. Вони відрізняються за архітектурою, протікаючим процесам і порядку їх здійснення. Проте, загальний принцип – зв’язування антигену зі специфічним антитілом, і подальша активація репортерного ензиму для візуалізації і квантифікації процесу – залишається колишнім.

Релаксація супернавивання ДНК — це процес зменшення надмірного скручування або супернавивання молекули ДНК, що виникає під час таких клітинних процесів, як реплікація, транскрипція та транспозиція. Супернавивання ДНК — це надлишкове скручування подвійної спіралі ДНК, яке утворюється, коли одна частина молекули ДНК розкручується або повертається швидше, ніж інша частина. Релаксація супернавивання є необхідною для нормального функціонування клітини, оскільки надмірна напруга в молекулі ДНК може перешкоджати її нормальній реплікації або транскрипції.

lacZ — це один з трьох генів операнту lac в бактеріях Escherichia coli (E. coli), який кодує фермент β-галактозидазу. Цей фермент має важливу роль у розщепленні лактози, молекули, що складається з глюкози і галактози. lacZ є частиною регуляторної системи для метаболізму лактози, яка включає в себе також інші гени (lacY і lacA), а також контрольний механізм через lac репресор.

Негативне супернавивання — це тип скручування молекули ДНК, при якому спіраль закручується в напрямку, протилежному її природному напрямку спіралі. Це означає, що молекула ДНК стає менш закручену (менше спірально скручена) порівняно з її природним станом, тобто зменшується рівень спіралізації.