У давньому місті, де всі вікна завжди були відчинені, а вулиці мали імена не лише для людей, але й для думок, жив один, хто колись був у центрі кола. Його слухали, шукали, питали. Та одного дня він прокинувся — і більше не впізнав себе.

Він не полював і не будував, не вигукував істини й не водив за собою. У його руках була лише порожня сумка та очі, що бачили глибше за форму.

Його називали диваком, бо він збирав не речі, а сліди. Там, де інші бачили лише втоптану землю, він бачив крок нерішучості. У зім’ятому листку — чиюсь раптову зупинку. У уламку речення — чиюсь історію, зламану посередині.

Був собі Мандрівник, який не мав мапи, не питав дорогу, не шукав знаків. Люди, яких він зустрічав у містах, селах і на роздоріжжях, дивувались:

— Як ти подорожуєш, не знаючи, куди йдеш?

Він лише злегка усміхався і відповідав:

— Я йду не туди, де є шлях. Я йду — і шлях з’являється.

У краю, де люди народжувались уже з картами світу в руках, де все було назване і зважене, з’явилась дитина, яка чомусь не мала жодної мапи. Вона дивилась на річку — і не знала, що це “річка”. Вона торкалась вогню — і не чула застережень про біль. Вона бачили інших — і не знала, ким вони мають бути.

У далекому місті, де спогади зберігали у кришталевих банках і ставили на полиці, жив чоловік, у якого ці банки весь час тріскалися. Те, що інші пам’ятали — обличчя, обіцянки, образи — йому вислизало, як вода крізь пальці.

Його вважали дивним. Люди ображались, що він не пам’ятає їхніх днів народження чи важливих слів. Він тільки знизував плечима й тихо жив далі — немов сам серед безіменного лісу.

У серці старої обсерваторії, яка давно вже не ловила зорі, жив чоловік, про якого казали: він не рухається в часі — час рухається в ньому.

Щоранку він відчиняв вікно, сідав у дерев’яне крісло і дивився. Ніби спостерігав не за світом, а за самою тканиною часу. Його не турбувало, коли цвіте вишня, чи скільки років йому залишилося. Його цікавило, як мить стає іншою миттю. Як тиша зранку не така, як тиша ввечері. Як сонце кожного разу інакше торкає каміння.