Живі історії. До тіла, яке хоче, щоб його не порівнювали
Я тебе чую.
Ти не просиш бути ідеальним.
Ти просиш —
не бути міряним чужим оком.
Я тебе чую.
Ти не просиш бути ідеальним.
Ти просиш —
не бути міряним чужим оком.
Тебе не видно.
Тебе не можна торкнутись пальцями.
Але кожен наш подих — із тебе.
Кожне серцебиття — відлуння твого ритму.
Ти приходиш без слів.
Без наказу.
Без вимоги «стати краще».
Ти просто — є.
І цього вже достатньо.
Ви не тільки частини.
Ви — місце зустрічі.
Ви — не про анатомію.
Ви — про довіру.
Ти — не просто м’яз.
Не просто насос.
Не просто тік-так.
Ти — перше, що починає звучати.
Ще до думки.
Ще до слів.
Ще до всього.
Ритмічні історії — це поетичні тексти-звертання, що відтворюють внутрішній ритм сприйняття, відчуття і тіла, допомагають зчитувати сенси з простору, пригадувати тілесну чутливість, гармонізувати стан — через образ, тишу й ритм.
Читати далі »Ритмічні історіїІсторія-звертання — м’яка, тепла, з присмаком дому під шкірою.
П’яти, ви — останні, хто залишає землю,
і перші, хто несе її слід.
Ви — наче ехо кроків,
які вже зроблено,
але ще не забуто.
Історія-звертання — тиха, волога, первісна, як сам ґрунт:
Глина не запитує,
чому ти тут.
Вона приймає.
М’яко, мов тиша.
Глибоко, мов сон.
Історія-звертання — тиха як ранкова стежка, ритмічна як дихання в спокої.
Хода — це не просто рух.
Це внутрішній масаж ритму.
Теплий поштовх землі у серце.
Крок, що повільно витягує біль
з грудей, з потилиці, з думок.
Історія-звертання — про тіло, яке шукає безпеку, і простір, який відповідає зсередини.
Дім не завжди має стіни.
Часом він починається з того,
що твої стопи торкаються підлоги —
і світ відповідає м’яко,
без спротиву.