Молекулярна біологія

Топоізомераза II — це фермент, який бере участь у регулюванні топологічної структури ДНК. Основною функцією топоізомерази II є розривання обох ланцюгів подвійної спіралі ДНК, що дозволяє змінювати рівень супернавивання молекули ДНК. Цей фермент відіграє важливу роль у процесах реплікації, транскрипції та підтриманні стабільності хромосом.

Кулак Максим. Наукова Світлиця, 2018.

Ремоделювання хроматину — це процес, при якому структура хроматину змінюється так, щоб зробити ДНК більш або менш доступною для транскрипційного апарату. Ремоделювання хроматину є важливим механізмом регуляції генетичної експресії, оскільки дозволяє клітині активно контролювати, які гени будуть транскрибуватися, а які — ні.

Бластомер – кожна дочірня клітина виникла в результаті мітотичних поділів зиготи під час стадії розщеплення.

Плуріпотентні стовбурові клітини (ПСК) — це клітини, які мають здатність диференціюватися в будь-який тип клітин організму, за винятком тих, що утворюють плаценту. Вони мають високу потенційну цінність для регенеративної медицини, оскільки можуть бути використані для відновлення пошкоджених тканин і органів.

ДНК-гелікази — це ферменти, які грають важливу роль у процесах реплікації, транскрипції та інших біологічних процесах, що потребують розкручування подвійної спіралі ДНК. Вони розплітають подвійну спіраль ДНК, розриваючи водневі зв’язки між комплементарними основами, що дозволяє утворити дві окремі нитки, необхідні для копіювання або зчитування генетичної інформації.

Подкаст дає розуміння ролі ДНК-генеалогії в дослідженнях родоводів і еволюції, а також пояснює, як за допомогою ДНК-тестів можна відстежити генетичні лінії, особливо у випадках, коли документальні джерела відсутні.

IP (Immunoprecipitation) — це метод молекулярної біології, який використовується для ізоляції та очищення специфічного білка з клітинних зразків або тканин. IP дозволяє виділити один або кілька білків, що знаходяться в зразку, за допомогою антитіла, яке специфічно зв’язується з цільовим білком.

Візуалізація клітин в тканинах із застосуванням флуоресцентних білків є прямим неінвазімним методом спостереження за біологічними процесами, що відбуваються в живих організмах. Основна проблема підходу пов’язана з розсіюванням світла, а також його поглинанням меланіном і гемоглобіном. 

Обговорюється різниця між біологічним і хронологічним віком, як працюють епігенетичні годинники, проблеми вимірювання віку окремої клітини, а потім ScAge та його застосування.

Лейкоцити, відомі історично, як білі кров’яні тільця, відносяться до імунних клітин, що входять до складу системи вродженого імунітету хребетних.

Взаємодія транскрипційних факторів з іншими регуляторними білками є ключовим етапом у регуляції транскрипції. Транскрипційні фактори (TFs) не діють самостійно, а функціонують у складі комплексів з іншими білками, які можуть допомагати або блокувати їхню активність, змінювати структуру хроматину, або посилювати чи знижувати транскрипційні сигнали.

Методи генної модифікації тварин використовуються для введення змін до геному тварин з метою покращення їхніх біологічних характеристик, дослідження функцій генів або для виробництва специфічних продуктів (наприклад, лікарських білків чи вакцин). Генетична модифікація тварин має велике значення в біотехнології, медицині, агрономії та для основних досліджень.

Перехресне зв’язування (англ. cross-linking) — це важливий етап в методах молекулярної біології, зокрема в експериментах, що вивчають взаємодії між білками та ДНК, такими як ChIP-seq (Chromatin Immunoprecipitation Sequencing). Цей процес полягає в хімічному з’єднанні білків з ДНК за допомогою хімічних реагентів, що дозволяє «заморозити» ці взаємодії і зберегти їх для подальшого аналізу.

dCTP (дезоксигуанозинтрифосфат) — це один із чотирьох основних типів дезоксирибонуклеозидтрифосфатів, що використовуються для синтезу ДНК. Як і інші нуклеотиди, dCTP є складовою частиною молекул ДНК, і відіграє важливу роль в процесах реплікації та ремонту ДНК.

У 2010 році генетики відкрили абсолютно нову гілку еволюції людини, яку вони назвали денисовською. Відтоді археологи полювали на це втрачене населення.

Активація транскрипції — це процес, за допомогою якого транскрипційні фактори та інші регуляторні молекули стимулюють синтез мРНК з певного гена. Цей процес є важливим для регуляції генетичної експресії в клітині, що дозволяє клітинам адаптуватися до змін навколишнього середовища та виконувати специфічні функції. Активація транскрипції включає кілька ключових етапів, які залежать від взаємодії з різними молекулами та структурними елементами ДНК.

ДНК-полімераза II (DNA polymerase II) — це фермент, який бере участь у процесах репарації ДНК та забезпечує підтримку цілісності геному в клітинах. Вона є однією з полімераз, що діють у прокаріотичних організмах (наприклад, у бактерій Escherichia coli), але її роль не є такою критичною для основного синтезу ДНК під час реплікації, як, наприклад, у ДНК-полімерази III.

Опіоїдні рецептори — це специфічні білки, що розташовані на поверхні клітин (переважно нейронів) і здатні зв’язуватись із ендогенними (власного вироблення) та екзогенними (лікарськими або наркотичними) опіоїдними речовинами.

РНК-полімераза II (RNAP II) — це еукаріотичний фермент, який відповідає за синтез мРНК (матричної РНК) в процесі транскрипції. Вона є частиною групи РНК-полімераз, які використовують ДНК як матрицю для синтезу РНК. РНК-полімераза II є однією з найбільш вивчених та важливих полімераз в клітинах, оскільки вона бере участь у транскрипції генів, які кодують білки.

Дезоксирибоза — це моносахарид, який є основною складовою частиною молекул ДНК (дезоксирибонуклеїнової кислоти). Це пентоза (цукор з п’ятьма атомами вуглецю), який відрізняється від рибози (основної складової РНК) тим, що на другому вуглецевому атомі молекули відсутня гідроксильна група (-OH), що робить її “де-оксигенованою”. Замість цього там знаходиться атом водню (-H). Це важлива структурна відмінність, яка визначає основні властивості ДНК та її здатність до стабільної подвійної спіралі.

Метаболо́м — це сукупність усіх малих молекул (метаболітів), які є присутніми в клітині, тканині, органі або організмі в певний момент часу.

Відмінності між апоптозом і некрозом.

Алергія – так само відома як алергічна реакція – ряд станів, викликаних гіперсенсітівністю імунної системи по відношенню до нешкідливих субстанцій оточення (алергенів). Найбільш поширені алергени включають в себе певні типи їжі, пилок і речовини, що вводяться жалячими комахами при укусі. Розвиток алергічної реакції пов’язано як з генетичними факторами, так і з факторами зовнішнього середовища.

RNA-seq — це метод молекулярної біології для вивчення транскрипту омного набору РНК в клітинах або тканинах. Цей метод дозволяє детально аналізувати геномну активність та експресію генів, визначати альтернативні варіанти сплайсингу, а також нові транскрипти. RNA-seq використовує технології секвенування нового покоління (NGS), що дозволяють отримати високоточні та кількісні дані про всі типи РНК (мРНК, некодуючі РНК, мікроРНК тощо).

RIP (RNA Immunoprecipitation) — це метод молекулярної біології, який дозволяє досліджувати взаємодії між РНК і білками в клітинних зразках. RIP використовується для вивчення комплексів білок-РНК, що мають важливе значення для процесів, таких як регуляція експресії генів, стабільність РНК, її транспортування та інші посттранскрипційні модифікації. Цей метод є аналогічним до ChIP (Chromatin Immunoprecipitation), але в RIP фокусується на взаємодіях РНК з білками.

Плуріпотентність — це здатність клітини розвиватися в усі типи клітин організму, за винятком тих, що утворюють плаценту (в тварин). Клітина, яка є плуріпотентною, має потенціал для створення будь-якої клітини дорослого організму, включаючи клітини серця, нервової системи, печінки, шкіри та інші. Однак плуріпотентна клітина не може утворити всю структуру організму, зокрема не може утворити тканини, які складають плаценту.