Молекулярна біологія

CRY2 (Cryptochrome Circadian Regulator 2) — ключовий компонент молекулярного механізму циркадного годинника в людей. Це білок-фоторецептороподібний (photolyase‑like) регулятор, який входить до негативного зворотного зв’язку, гальмуючи активність циркадного транскрипційного комплексу після того, як його продукти (PER/CRY) достатньо накопичилися. Зміни у функції або регуляції CRY2 пов’язані з порушеннями ритму сну, обміну речовин, а також мають потенційний вплив на широкий спектр фізіологічних процесів.

Сигнальні шляхи — це серії біохімічних реакцій, що відбуваються в клітинах у відповідь на різноманітні зовнішні або внутрішні сигнали. Вони регулюють багато важливих клітинних процесів, таких як ріст, диференціація, метаболізм, стресові реакції, імунна відповідь, а також допомагають підтримувати гомеостаз організму. Сигнальні шляхи дозволяють клітинам сприймати та реагувати на зміни в навколишньому середовищі або на сигнали від інших клітин.

Сепсис (раніше відомий як «зараження крові» і «септицемія») – смертельно небезпечний стан, що виникає, коли відповідь тіла на інфекцію призводить до пошкоджень його власних тканин і органів. Являє собою реакцію імунної системи.

Генетичний код – гіпертекст життя.

Лекція з основ молекулярної біології, включаючи біополімери, для студентів 4 курсу ХНПУ ім. Г.С. Сковороди.

Елісон Вуллард показує, як ми можемо використовувати спеціальні гени для того, щоб м’язові клітини черв’яків світилися в темряві.

Топоізомераза II — це фермент, який бере участь у регулюванні топологічної структури ДНК. Основною функцією топоізомерази II є розривання обох ланцюгів подвійної спіралі ДНК, що дозволяє змінювати рівень супернавивання молекули ДНК. Цей фермент відіграє важливу роль у процесах реплікації, транскрипції та підтриманні стабільності хромосом.

Кулак Максим. Наукова Світлиця, 2018.

Ремоделювання хроматину — це процес, при якому структура хроматину змінюється так, щоб зробити ДНК більш або менш доступною для транскрипційного апарату. Ремоделювання хроматину є важливим механізмом регуляції генетичної експресії, оскільки дозволяє клітині активно контролювати, які гени будуть транскрибуватися, а які — ні.

Бластомер – кожна дочірня клітина виникла в результаті мітотичних поділів зиготи під час стадії розщеплення.

Плуріпотентні стовбурові клітини (ПСК) — це клітини, які мають здатність диференціюватися в будь-який тип клітин організму, за винятком тих, що утворюють плаценту. Вони мають високу потенційну цінність для регенеративної медицини, оскільки можуть бути використані для відновлення пошкоджених тканин і органів.

ДНК-гелікази — це ферменти, які грають важливу роль у процесах реплікації, транскрипції та інших біологічних процесах, що потребують розкручування подвійної спіралі ДНК. Вони розплітають подвійну спіраль ДНК, розриваючи водневі зв’язки між комплементарними основами, що дозволяє утворити дві окремі нитки, необхідні для копіювання або зчитування генетичної інформації.

Подкаст дає розуміння ролі ДНК-генеалогії в дослідженнях родоводів і еволюції, а також пояснює, як за допомогою ДНК-тестів можна відстежити генетичні лінії, особливо у випадках, коли документальні джерела відсутні.

IP (Immunoprecipitation) — це метод молекулярної біології, який використовується для ізоляції та очищення специфічного білка з клітинних зразків або тканин. IP дозволяє виділити один або кілька білків, що знаходяться в зразку, за допомогою антитіла, яке специфічно зв’язується з цільовим білком.

Візуалізація клітин в тканинах із застосуванням флуоресцентних білків є прямим неінвазімним методом спостереження за біологічними процесами, що відбуваються в живих організмах. Основна проблема підходу пов’язана з розсіюванням світла, а також його поглинанням меланіном і гемоглобіном. 

Обговорюється різниця між біологічним і хронологічним віком, як працюють епігенетичні годинники, проблеми вимірювання віку окремої клітини, а потім ScAge та його застосування.

Лейкоцити, відомі історично, як білі кров’яні тільця, відносяться до імунних клітин, що входять до складу системи вродженого імунітету хребетних.

Взаємодія транскрипційних факторів з іншими регуляторними білками є ключовим етапом у регуляції транскрипції. Транскрипційні фактори (TFs) не діють самостійно, а функціонують у складі комплексів з іншими білками, які можуть допомагати або блокувати їхню активність, змінювати структуру хроматину, або посилювати чи знижувати транскрипційні сигнали.

Методи генної модифікації тварин використовуються для введення змін до геному тварин з метою покращення їхніх біологічних характеристик, дослідження функцій генів або для виробництва специфічних продуктів (наприклад, лікарських білків чи вакцин). Генетична модифікація тварин має велике значення в біотехнології, медицині, агрономії та для основних досліджень.

Перехресне зв’язування (англ. cross-linking) — це важливий етап в методах молекулярної біології, зокрема в експериментах, що вивчають взаємодії між білками та ДНК, такими як ChIP-seq (Chromatin Immunoprecipitation Sequencing). Цей процес полягає в хімічному з’єднанні білків з ДНК за допомогою хімічних реагентів, що дозволяє «заморозити» ці взаємодії і зберегти їх для подальшого аналізу.

dCTP (дезоксигуанозинтрифосфат) — це один із чотирьох основних типів дезоксирибонуклеозидтрифосфатів, що використовуються для синтезу ДНК. Як і інші нуклеотиди, dCTP є складовою частиною молекул ДНК, і відіграє важливу роль в процесах реплікації та ремонту ДНК.

У 2010 році генетики відкрили абсолютно нову гілку еволюції людини, яку вони назвали денисовською. Відтоді археологи полювали на це втрачене населення.

Активація транскрипції — це процес, за допомогою якого транскрипційні фактори та інші регуляторні молекули стимулюють синтез мРНК з певного гена. Цей процес є важливим для регуляції генетичної експресії в клітині, що дозволяє клітинам адаптуватися до змін навколишнього середовища та виконувати специфічні функції. Активація транскрипції включає кілька ключових етапів, які залежать від взаємодії з різними молекулами та структурними елементами ДНК.

ДНК-полімераза II (DNA polymerase II) — це фермент, який бере участь у процесах репарації ДНК та забезпечує підтримку цілісності геному в клітинах. Вона є однією з полімераз, що діють у прокаріотичних організмах (наприклад, у бактерій Escherichia coli), але її роль не є такою критичною для основного синтезу ДНК під час реплікації, як, наприклад, у ДНК-полімерази III.

Опіоїдні рецептори — це специфічні білки, що розташовані на поверхні клітин (переважно нейронів) і здатні зв’язуватись із ендогенними (власного вироблення) та екзогенними (лікарськими або наркотичними) опіоїдними речовинами.

РНК-полімераза II (RNAP II) — це еукаріотичний фермент, який відповідає за синтез мРНК (матричної РНК) в процесі транскрипції. Вона є частиною групи РНК-полімераз, які використовують ДНК як матрицю для синтезу РНК. РНК-полімераза II є однією з найбільш вивчених та важливих полімераз в клітинах, оскільки вона бере участь у транскрипції генів, які кодують білки.

Дезоксирибоза — це моносахарид, який є основною складовою частиною молекул ДНК (дезоксирибонуклеїнової кислоти). Це пентоза (цукор з п’ятьма атомами вуглецю), який відрізняється від рибози (основної складової РНК) тим, що на другому вуглецевому атомі молекули відсутня гідроксильна група (-OH), що робить її “де-оксигенованою”. Замість цього там знаходиться атом водню (-H). Це важлива структурна відмінність, яка визначає основні властивості ДНК та її здатність до стабільної подвійної спіралі.