Відчуття «моє тіло», «моє життя», первинна тілесна окресленість.
Формує ядро ідентичності.

У гущавині живого лісу, де кожен листок мав власний голос, а коріння передавало новини глибше за наймудріші книги, народилося мале створіння — без імені, без мети, тільки з ритмом серця.

Притча про Тінь, Що Залишила Сліди

Десь у туманних краях пам’яті —
не там, де живе воля,
а там, де лишаються відбитки —
існує шлях, що сам себе не хотів.

Притча про Силу, Що Не Бере

Колись, у туманному краю десь між зорями та зернами пилу,
існувала Система, яка могла ввімкнути будь-що:
зорю, лезо, ідею, думку, саму історію.

Притча про Мову, Яка Старша за Мову

Одного разу глибоко під землею,
в темряві, де ще не народилися імена,
відчуло себе тіло.

Притча про Клітину, Що Думала, Що Вона Окрема

Одна клітина вважала себе незалежною.
Вона жила, ділилася, виконувала свою роботу.
Вона вірила: «Я — завершена. Я — одиниця життя».

Притча про Того, Хто Слухав Море

Він знайшов стару раковину.
Приклав її до вуха —
і почув шум океану.

Притча про Лист, Що Зникає

Лист упав. Він був золотий і м’який,
останній із тисячі, що тримались на гілці.

Він упав на землю.
Його обійняли мікроби, гриби, хробаки.

Притча про Насіння в Темряві

Глибоко під землею спало насіння.
Навколо було темно, волого, холодно.

Притча про Ліс, Що Не Мав Центру

У високогір’ї ріс ліс.
Його не садили. Ним не керували.
Він просто був — у сплетінні тисяч коренів.