MolBiol – Сторінка 45

Живі історії. Запалення свічки на вечір

Це не просто полум’я.
Це сигнал Всесвіту, що день завершено.
Що час зупинити біг.
Що тепер — інакше.

Це не про чай.

Це про непоспіх.

Про те, як вода ще не кипить,
а ти вже став м’якшим.

Як чашка ще порожня,
а думки вже не тиснуть.

Вона стояла в тіні старої липи.
Без таблички.
Без чіткого призначення.

Не нова. Не стара. Просто… правильна.

Його не можна було знайти на картах.
Але зранку воно було вже тут.

На місці порожньої галявини —
вулиці.
Ліхтарі.
Дім, що ніби пам’ятає, як тебе чекали.

Його не було на мапах.
І вказівників до нього теж не було.

Сад відкривався лише тим, хто не шукав його спеціально.
Але завжди з’являвся — вчасно.
Саме тоді, коли людина більше не мала що сказати.

У парку, за великим платаном,
є місце, яке здається порожнім.
Просто трава.
Просто пагорб.
Просто нічого.

У цьому місці повітря було іншим.

Не свіжішим.
Не важчим.
А просто… насиченим.

Цей будинок завжди здавався живим.
Не тому, що був старим.
І не тому, що мав історію.

Його ніхто не ставив спеціально.
Він просто був.
Камінь — посеред галявини,
де сонце падало точно на нього вранці.

Вона завжди говорила з деревами.
З дитинства.
Тоді це здавалося грою.
Потім — дивною звичкою.
А ще пізніше —
потребою.