Корпорації не зупинялися. Вони випустили на вулиці нові біомашини — напіворганічні винищувачі, оснащені реактивними крилами і плазмовими гарматами. Ці створіння могли з легкістю знищити цілий квартал, але їхній розум залишався обмеженим жорсткими алгоритмами — без людської інтуїції та хитрості.

Мегаполіс розділився на зони впливу — мертві пустки, де досі блукають мутанти та біо-машини, і блискучі куполи, що контролювалися мегакорпораціями. Вулиці переповнені кібернетично модифікованими людьми, яким для виживання довелося вливати в себе синтетичну кров, наночіпи і химерні органи, що поєднували біологію і машину.

Вибух зруйнував не тільки лабораторію, а й навколишній район. Але головне — кокон із генетичною інформацією мутантів, що міг би відтворити загрозу, був знищений. Ліна, покалічена, але жива, вибралася на поверхню. Місто зустріло її мовчазним пилом і мерехтінням неонів.

Мегаполіс тонув в синьому світлі неонових вивісок, а у повітрі — запах розплавленого металу і крові. Під куполом захищеного міста, в лабораторіях корпорації GenBioX, створили нову біо-зброю — гігантських бойових комарів, модифікованих для розвідки і атаки.

Ніхто не будував Лабораторію 3 — вона проросла.

У старому індустріальному секторі, під залишками заводу “ІнсектоМех”, у бетонному череві мегаполісу, існувало місце, яке влада називала просто: “непроникна зона”. Насправді — це була найстаріша біолабораторія корпорації Kovcheg BioSystems, де ще до Великого Розпаду виводили бойових жуків нового покоління.