Вони з’явились на околицях НовоКиєва на п’ятий рік після Мікологічного Прориву.
Перший гриб — розміром із п’ятиповерхівку, з дихальними порами, що шипіли спорами в тумані. Його прозвали П’ятий. Не тому, що він був п’ятий — перші чотири просто не вижили.
Світ після четвертого грибного зсуву був не тим, що раніше. Замість міст — колонії міцелію. Замість дерев — гігантські плодоносні тіла, що дихали спорами, як легені дихають повітрям. Їх називали Грибами 4, бо саме четверта хвиля мутованого спорогенезу стерла людську цивілізацію з лиця планети, залишивши лише острівці біовиживання.
Читати далі »Біопанк | Гігантські гриби 4
У центрі старого міста, на місці Технобанку, тепер стояв Воник.
Так ми називали гігантський гриб, який проріс просто крізь багаторівневу парковку, розчавивши бетоном стелю, перекриття, і виріс догори — на 30 метрів. Його ніжка дихала, випускаючи клуби рожевих спор, а під шапкою світилось — мовби неоновий мозок пульсував усередині.
Ти приходиш не тоді, коли нема що сказати,
а коли вже сказано все —
без слів.
Читати далі »Живі історії. До тиші між двома людьмиТи не порожнеча.
Ти — повнота, що не потребує прикрас.
Ти приходиш не тоді, коли стикаються тіла.
А тоді, коли хтось
наважується бути справжнім.
Ти не в шкірі —
а в погляді, що не поспішає.
У мовчанні, яке не ламає тишу,
а ділить її навпіл.
Я тебе чую.
Ти не просиш бути ідеальним.
Ти просиш —
не бути міряним чужим оком.
Тебе не видно.
Тебе не можна торкнутись пальцями.
Але кожен наш подих — із тебе.
Кожне серцебиття — відлуння твого ритму.
Ти приходиш без слів.
Без наказу.
Без вимоги «стати краще».
Ти просто — є.
І цього вже достатньо.
