Живі історії. Тіло, яке ще не пригадало втому
Історія-звертання — для ранку, або для нового початку всередині дня:
Є короткий час —
між сном і думками,
між пробудженням і планами —
коли тіло ще не згадало, що таке втома.
Живі історії. Пальці ніг, що пам’ятають пляж
Ви — дрібні вартові тіла.
Мовчазні.
Часто забуті.
Але коли приходить пісок —
ви згадуєте.
Живі історії. Ноги, що знають дорогу
Ноги, ви знаєте більше, ніж здаєтесь.
Ви пам’ятаєте ґрунт,
пам’ятаєте холод каменю
і м’якість моху.
Ви ступали туди, де ще не було стежки.
І все одно йшли.
Живі історії. Руки
У кожного — свої.
Одні — як коріння: грубі, теплі, терплячі.
Інші — як вітер: легкі, майже невловимі.
Деякі — ховаються в кишенях.
Деякі — завжди відкриті.
Живі історії. Тиша, що кладе руку на спину
Це буває нечасто.
Але ти знаєш це відчуття.
Тиша, що не давить — а тримає.
Не лякає — а підхоплює.
Живі історії. Тренінг погляду
Дивитися — не означає бачити.
Бачити — не означає зустрічатися.
Зустрічатися — не означає втручатися.
Але все починається з погляду.
Читати далі »Живі історії. Тренінг поглядуЖиві історії. Гігієна наміру
Історія-звертання — спокійна практика і тихе дзеркало.
Намір — це не просто “чого я хочу”.
Це якість твоєї присутності,
яка стоїть за словами, діями, мовчанням.
Ми часто перевіряємо руки.
І рідко — наміри.
Живі історії. Погляд як турбота
Іноді людині не треба слів.
Не треба порад, рішень чи дій.
Іноді їй достатньо погляду —
який бачить не те, що з нею зараз,
а те, ким вона може бути.
Живі історії. Плечі, що пам’ятають вагу слів
Слова мають вагу.
Вона не вимірюється грамами —
але плечі її відчувають.
Одне слово може лягти
як тепла хустка.
А інше —
як камінь.
Живі історії. Шкіра, що вміє читати атмосферу
Ти входиш до кімнати.
Читати далі »Живі історії. Шкіра, що вміє читати атмосферуТобі нічого не кажуть.
Але шкіра вже знає,
чи тут тепло — не в градусах,
а в намірах.