Живі історії. Очі, які бачать не лише образи, а й наміри
Очі не просто дивляться.
Вони зчитують.
Перед тим, як слово сказане —
погляд уже все сказав.
Живі історії. Коли ви заходите до храму — ви змінюєтесь, навіть якщо не вірите
Ти не мусиш вірити.
Не мусиш ставити свічку,
перехрещуватись,
опускати очі.
Читати далі »Живі історії. Коли ви заходите до храму — ви змінюєтесь, навіть якщо не віритеАле ти все одно заходиш тихіше.
Бо простір храму змінює ходу.
Живі історії. Краплі ефірної олії у душ
Ти відкриваєш кран.
Вода ще холодна,
але вже розмовляє з тобою —
тонкими, невидимими парами.
Живі історії. Запалення свічки на вечір
Це не просто полум’я.
Це сигнал Всесвіту, що день завершено.
Що час зупинити біг.
Що тепер — інакше.
Живі історії. Повільне заварювання чаю
Це не про чай.
Це про непоспіх.
Про те, як вода ще не кипить,
а ти вже став м’якшим.
Як чашка ще порожня,
а думки вже не тиснуть.
Живі історії. Лавка, на якій чекала тиша
Вона стояла в тіні старої липи.
Без таблички.
Без чіткого призначення.
Не нова. Не стара. Просто… правильна.
Читати далі »Живі історії. Лавка, на якій чекала тишаЖиві історії. Місто, якого не було вчора
Його не можна було знайти на картах.
Але зранку воно було вже тут.
На місці порожньої галявини —
вулиці.
Ліхтарі.
Дім, що ніби пам’ятає, як тебе чекали.
Живі історії. Сад, у якому росло мовчання
Його не було на мапах.
І вказівників до нього теж не було.
Сад відкривався лише тим, хто не шукав його спеціально.
Але завжди з’являвся — вчасно.
Саме тоді, коли людина більше не мала що сказати.
Живі історії. Сходи, що ведуть усередину
У парку, за великим платаном,
є місце, яке здається порожнім.
Просто трава.
Просто пагорб.
Просто нічого.
Живі історії. Повітря, яке пам’ятає голоси
У цьому місці повітря було іншим.
Не свіжішим.
Не важчим.
А просто… насиченим.