Ритмічні історії – Сторінка 5

Живі історії. Дім, який розмовляє крізь вікна

Цей будинок завжди здавався живим.
Не тому, що був старим.
І не тому, що мав історію.

Його ніхто не ставив спеціально.
Він просто був.
Камінь — посеред галявини,
де сонце падало точно на нього вранці.

Вона завжди говорила з деревами.
З дитинства.
Тоді це здавалося грою.
Потім — дивною звичкою.
А ще пізніше —
потребою.

Усе почалося випадково.
Як і всі справжні речі.

Хтось прийшов на галявину.
Поставив свічку.
Сів.
І просто сидів.

Це місце не позначено чимось особливим.
Просто трава, кілька дерев,
і тінь, яка завжди трохи довша,
ніж має бути.

Вона прийшла туди не заради дерева.
Просто — пішла в парк, бо душа шукала дихання.

Там, де стежка повертала до озера,
вона побачила його.

За вікнами був лютий.
Місто тріщало від холоду.
Але всередині —
інакше.

Ніч прийшла без шуму.
Просто зник день —
і з’явився простір.

Місто ще спало.
Ранок тільки торкався даху.
Ліхтарі догорали повільно, як спогади.
І вона йшла.